повернутись на головну сторінку

Через Поле, через Гай...

Липневий ліс. Лісовою стежиною йдуть та про щось жваво гомонять дід і хлопчина. Куди ж вони прямують? Про що річ ведуть?

— Я веду тебе по цьому лісі для того, щоб показати тобі, як треба накопичувати Силу. Землиця — ще одна наша Захисниця, з якою теж слід потоваришувати. Адже, ступаючи по ній, ми вбираємо в себе її Силу.

— Будь-яке переміщення в просторі дає силу?

— Мабуть, так. Ходити планетою — корисне діло, синку!..

— А якщо бігати? Хіба біг не корисніший для здоров’я?

— Бігати теж корисно, та я раджу все ж більше ходити, аніж бігати... Хто в кам’яному вбранні стоїть в Києві на Контрактовій Площі?

— Самсон, Сагайдачний...

— А ще?

— Авжеж, Сковорода! Григорій Сковорода! Мандрівник - філософ!

— Вірно кажеш — Мандрівник-філософ. Той, хто багато подорожує пішки, — завжди сильна людина. Через ноги ми наповнюємося мудрістю — сіллю Землі... Сатурн — бог Часу...

— Чому ходити пішки корисніше, аніж бігати?

— Біг корисний, та треба спершу визначитись, чого ти більше прагнеш. Під час бігу людина замкнена в собі та нездатна легко сприймати вплив зовнішнього світу через свою сконцентрованість. Той, хто більше “занурюється в себе”, використовує раніше здобуту внутрішню силу. Та коли ти спокійно йдеш, твої очі — споглядають, ноги — відчувають рух, ніс — вдихає аромати, легені — дихають життям... Ти сповнюєшся Сили! Найповніше наше “харчування” Силою буде при нашій ходьбі, особливо там, де ти ще ніколи не бував...

— Тому паломники багато ходять пішки?

— Вони знають, де треба ходити… Та й не тільки паломники це знають... В нашій підсвідомості приховані сокровенні таємниці, які прагнуть вирватись на поверхню крізь наше неуцтво та нашу товсту егоїстичну шкіру... Тому навіть легкі прогулянки міськими парками — малесенький прообраз того ж паломництва.

— Та до чого ви згадали Сатурна, Діду?

— Сатурн — бог Часу, символізує Мудрість, Досвід... Він наставляє обмеженням... Коли людина обмежена зовнішніми умовами, вона починає звертати увагу на саму себе, на свою особистість, на стиль свого життя, аналізує пройдешнє, і таким чином бачить Бога перед собою...

— В певному втіленні?

— Якщо людина чутлива, то в якомусь втіленні, якщо ж більш інтелектуальна, то в непримітних з першого погляду дрібничках.

— А якщо блукати по світу в гурті однодумців?

— То вже інша річ... Сили не наберешся... Дивись за дорогою, наступного разу підеш сам!

— А як далеко бажано ходити?

— Ти забагато запитуєш, а відповіді на твої запитання сидять в тобі ж!

— Але ж я можу помилитись!

— Та ніколи! Сам ти не помилишся, тебе можуть лише інші “помилити”. Навіть я... Коли ти сам себе запитаєш, то твоя ж відповідь самому собі буде завжди вірною. Вірною для тебе!.. Це закон.

— Тоді я говорю собі так: коли і куди захочу, туди й піду!

— Краще щоразу міняй шляхи своїх прогулянок, бо не матимеш максимуму Сили та Вражень.

— А ви ще подорожуєте таким чином?

— А що ж ми з тобою зараз робимо?

— Яка пора року для цього буде найкращою?

— Для мене — серпень місяць, літечко… Це місяць особливий: Сонечко лагідне, Землиця щедра та тепла, Зрілість та Сила дихає звідусіль... Та що казати! Сам збагнеш, коли підеш. Тільки затоваришуй зі Світом, і він тобі відкриє своє  Обличчя, свою Сутність... Ти пізнаєш, які таємниці лежать у нас під ногами, яких ми завдяки своїй “лихоманці” та “гонитві за наживою” просто не бачимо... Де питання, там і відповідь...

— Я теж люблю серпень.

— Синку, синку, не гай часу! Зібрав би наплічник, кинув би туди пару помідорів та кусок хліба, сів би ранком на електропоїзд, та й гайда в ліси… Тоді й пізнав би, що таке радість в ногах!..

— Мені й зараз добре.

— Зі мною — це ще не все... Зі Світом тобі була б набагато приємнішою ця подорож. Бути на самоті — це бути на самоті. Ти зараз нічого не бачиш навкруг себе і з жодною сутністю не спілкуєшся душею... Ти ж слухаєш мене і думаєш про те, що я тобі говорю.

— То ця наша подорож не принесе користі?

— Знову непотрібне питання! Я ж знайомлю тебе з Умовами!

— З умовами?

— Тепер запитую я. Скажи, як треба подорожувати, щоб набратися Сил?

— Мудрість — сіль Землі, входить через ноги до голови.

— Далі.

— Сам сплю, сам гуляю.

— Далі.

— Спостерігати, прислухатись, вдихати, відчувати, смакувати...

— Далі.

— Не йти два рази одним шляхом...

— Це все?

— Кращий для цього період — літо.

— Не зовсім так... Кращі пори року та місяці підкаже Серце. Кожному — своє. А тепер дивись, я тобі покажу Космічний Хрест.

— В ньому особлива сила?

— Можливість виразити свою спорідненість зі Світом, прийняти його Закони.

— Ви це робите?

— Обов’язково, це певний ритуал. Своєрідна жертва-поклоніння Світові… Є в цьому дійстві щось містичне, і про це ми ще матимемо змогу поговорити. А зараз тобі треба потоваришувати з Матінкою-Землицею, щоб вона знала, що ти вже ходиш по світу своїми ногами.

— Техніка та ж?

— Дивись уважно, повторювати та пояснювати не буду!

Дід вийшов на пагорб. Уклонився на чотири сторони світу. Підняв догори руки та спрямував погляд в небо. Нагнувся до землі, пластичним рухом присів та ліг на неї. Лежав хвилин п’ять, потім повільно звівся на ноги, став рівно та впевнено, схрестивши руки на грудях...

Знову вклонився чотирьом сторонам світу, повторив жест небу, нахилився до землі, доторкнувшись рукою до трави, і так, як раніше, склав руки на грудях...

Деякий час постоявши, дід підійшов до хлопця.

— Все зрозумів?

Не було що відповісти, і хлопець кивнув головою на знак згоди.

— Важливий момент.

— В чім, Діду?

— В напрямку Вихору. Один — до Розрухи. Другий — до Відродження. Це дуже важливо!

продовження книги  *  школа Діда Сергія