повернутись на головну сторінку

Вчись БАЧИТИ Життя

На лісовій галявині сидять дід Знахар та його учень. Студент трудиться, вирізає щось різаком на березовій паличці. Ось свічка... Ось голова Птаха з гілкою в дзьобі...

— Що ти там витворяєш, ану покажи дідові!

— Та я й сам не знаю, що вирізати... Ось вийшла свічка та голова птаха...

— Мав би ти Силу, то бачив би у своїх роботах значно більше, ніж бачиш зараз...

— Ви це про що?

— Людина в творіннях зображає свою Долю... У символах, які виходять із сутності — Минуле та Майбутнє. А “теперішнє” — у твоєму нерозумінні, але певному відчутті свого Майбуття...

— А ви мені можете розтлумачити те, що я тут сьогодні “надряпав”?

— Не спіши, синку. Час сам тобі все те розтлумачить... Але ж тобі сподобалось спілкування з Деревиною та Різаком?

— Ще й як! Це заняття мене таємниче зачарувало...

— Дерево хоче тебе викрасти...

— Як колись Вітер на пагорбі?

— Все, що зачаровує, має ціль викрасти, заманити в свої Володіння та затьмарити так, щоб ти вже не знайшов шляху до рідної неньки!..

— Щось схоже на наркотик?

— Тому будь обережним!

— Але ж ця частка дерева вже “нежива”!

— Зараз вона не жива, але ж певний час  минулого вона була живою і зберігає себе в Пам’яті… А коріння цієї берізки, можливо, живе до сих пір!.. Та ж Пам’ять! Пам’ять, синку, не помирає...

— Це ви про що, Діду?

— Я про те, хлопче, що ця Деревина, над якою ти твориш свій задум, має Пам’ять. Пам’ять про своє минуле життя та про свої корені... От Характерники це добре використовують, тому й витворяють всілякі чудеса!..

— І як же вони ту Пам’ять використовують?

— Так, як і ти... Тобі приємно, деревина тебе зваблює, приносить насолоду, а тим самим ділиться з тобою своїми спогадами... Таким чином можна й оздоровлювати людей… Або ж знищувати ворогів, як те робили Характерники…

— Вирізуючи символи?

— Не тільки. Там, де лежатиме твій “витвір”, буде й галявинка теплоти та життєдайної сили.

— І ця “галявинка” допоможе хворому?

— Звісно, якщо нестиме теплу Силу.

— І може повністю вилікувати?

— Це, синку, залежатиме від твоєї здатності поєднати Різак та Деревину, здружити їх між собою. Та оживити!

— Але ж це важко!

— І важко, і не важко... Якщо ти з задоволенням створив ту річ, то ти вдихнув у неї життя.

— Але якщо мені зробити це було нелегко?

— Таке буває тоді, коли ти не зміг їх поєднати між собою або невчасно до них наблизився...

— А як ще можна використовувати такі “саморобки”?

— Як зброю та як талісмани.

— Як саме?

— Туди тобі свій носик ще ранувато сунути, хлопче! Про це розмова буде ще не скоро...

— Ну добре, але тоді скажіть мені, Діду, чи то є яка користь в набиранні сил від дерев, коли люди стають спинами до стовбура та споріднюються з ним?

— А ти як гадаєш? Чи не таким же чином ти потоваришував із Джерельцем? Так люди набираються від дерев вегетативних сил.

— Теж по принципу дифузії?

— Як і все в цьому світі... Прямий контакт з деревом, чи то руками, чи то спиною, — найкращий спосіб запозичення Сил. Тому й методика лікування накладенням рук — найбільш дієва та найбільш ефективна в лікуванні багатьох захворювань.

— Та коли ж ви мені вже почнете про це розповідати, Діду?

— Не спіши, життя саме вирішить, коли і що робити.

— Добре, зачекаю... Але що мені краще робити: спілкуватися з Деревиною через Різак, чи краще “обіймати” дерева?

— Як тобі краще... До чого лежить серце... Але ти мусиш знати одну особливість: деревце ділиться силою тільки влітку, не бажає робити цього весною та осінню, а зимою!.. Боронь Боже!

— Чому?

— Що б ти сказав старому діду, якби він розбудив тебе серед ночі для того, щоб розповісти свіженький анекдот?

— Зима — це ніч?

— Про це тобі слід добре пам’ятати! Коли я ще був таким, як ти, то багато спілкувався з деревами. І ось одного разу взимку, раненько піднявшись з ліжка, вийшов на двір та й підійшов до свого горіха. Ну, думаю, привітаю деревце та поспілкуюся з ним. І тут!.. Воно заговорило! “Стій, — мовило дерево, — не буди мене!” Я аж закляк... Та втямив, який Урок дало мені те дерево, а я ж намагався “вчворити” таку дурницю! Я збагнув, що мій дотик підняв би Силу дерева від коріння до стовбура. Але ж корінь береже Силу від холодів! Я пішов би в теплу домівку, а корінь втратив би частку своєї Сили, яку він береже для весняного пробудження та зростання...

— Але ж ви б стали сильніші, перейнявши силу дерева?

— Ні, синку, таке роблять лише нечисті силою... То є Магія Насилля. Але оскільки для мене приємніше товаришувати з Царствами, то я не маю права шкодити їм, порушуючи закони їхніх Володінь.

— А якщо людина не знає тих законів?

— Тоді вона не знає й істинних причин своїх хвороб та злиднів. Такі люди випадкові для Царств Природи і ніколи не мають від них підтримки.

— А зашкодити таким людям Царства можуть?

— Якось цілеспрямовано, може, й не зашкодять. Але, йдучи лісом, можеш заблукати... А чи знайдеш вихід? Якщо сильно нашкодив Світу — то ризикуєш і не вийти з того лісу!

— Щось не віриться мені у  ваші байки!

— Тому ти ще й не живеш повним життям, що не віриш! Не бачиш навколишнього Життя! А Життя, синку, воно скрізь! І завжди! І в усьому! Усе сплетене тонкими ниточками Спорідненості!..

— Ви часто говорите про ці “нитки”, що ж це за штука така?

— А ти подумай, мізки напруж, яка спорідненість між такими явищами: “стусан” під бік, електродвигун, атомний реактор, сновидіння та думка. Це тобі “домашнє завдання”. А тепер іди та знайомся з Деревом. Літо — найкраща для цього пора.

— Яке дерево порадите?

— Це твій вибір, хлопче. Я тобі тут не порадник!

— А чому весна та осінь небажані для знайомства?

— Ти — майбутній лікар, і про таке запитувати соромно! Весна — це ранок: Деревце прокидається від сну і потребує  Сил Сонця, Вологи та Тепла. А осінь — час підготовки до сплячки: Деревце стомилось і не бажає, щоб його турбували.

— А є якась метода, яка забезпечувала б постійний зв’язок з деревами?

— Добре запитання. Весною допоможи їм збутись засохлого гілля, звільни від рослин-паразитів. Восени в жодному разі не згрібай впалого листя! Воно є ковдрою для коріння, а весною, перегниваючи, — поживою для гілля та листочків.

— А взимку?

— Взимку — плоди й кісточки з плодів, сушені трави. Це своєрідний “телефонний зв’язок” в Часі... А ще — пам’ять!

— Як я пам’ятаю те Джерельце?

— Пам’ять про Місце, де було Добре...

— І ці простенькі поради при їх використанні забезпечать мене необхідною Життєвою Силою?

— Не дивуйся, хлопче. Все Істинне — завжди просте. В тому й Таємниця: Перлини Життя лежать у нас під ногами...

Людське Невігластво дере свого носа догори, а за тим задраним носом нічого не побачиш, і те не знатимеш, що під ногами — ЖИТТЯ!..

Життя, сповнене як Загадок, так і Розгадок, як Трудів, так і Задоволення їх результатами та врожаями, як Поту, так і Радості, як Перешкод, так і Досягнень!..

Тепер іди та Живи! Здіймай погляд в Небеса, але й Землиці не цурайся!

Бо ж ти Її Син, Її НАДІЯ і ОПОРА!..

продовження книги  *  школа Діда Сергія