Вдячність

Обов’язок бути Вдячним

— Діду, коли вчора я вилив залишок води, ви мене звинуватили в марнотратстві. Але ж воду я вилив під трояндовий кущ і цим, певно, прислужив рослині, хіба не так?

— Так то воно так, але ж зробив ти це не думаючи, не усвідомлюючи своєї дії. От якби ти, синку, зачерпнув водичку з певною думкою про те, щоб дати рослинці напитись, ти б цим продемонстрував Світові свій розумний вчинок. Учорашнього дня під кущ пролилась тільки вода, а якби ти виконав цю дію усвідомлено, то троянда випила б не тільки воду з твоїх рук, а й втамувала спрагу твоєю турботою і любов’ю до рослин. А за це віддячила б тобі чудовим цвітом та духмяним ароматом, твоїм добрим настроєм та здоров’ячком, синку!

— Так, Діду, досить цікаво... Але ж знову ви підводите тему взаєморозрахунку, ніби торгуєтесь. Я навіть відчув певну незручність: прийшов до вас повчитись, і тепер не знаю, чим вам за це зможу віддячить. Щось я трішки заплутався, Діду!

— Між трьох пальців заблукав, хлопче! Ти так і не зрозумів сутність Вдячності… Думати про якусь “особливу” подяку не варто, друже… То вже буде нещиро... Адже подяка Світу як за приємний, так і за болючий досвід має бути перш за все в душі людини на постійному помешканні, як вісь її життя! Як вісь життя людини розумної... Тоді й людина ростиме разом із зростанням в її душі вміння співіснувати у Світі з іншими сутностями...

Ти ж власними очима бачиш, як багато людей приходить до діда. А я в міру своїх можливостей допомагаю їм повернутись до себе, повернути втрачені здоров’я, щастя та віру в себе, у свої особисті сили... І люди мені за те вдячні. Хто як може, так і виявляє свою вдячність...

От бери ложку та скуштуй цього доброго меду. Сьогодні я отримав його поштовою посилочкою від вдячних моїх людей з Лохвиці. Пригощайся, а рукам та душі хазяйці меду цього — Здоров’я та Довголіття!..

Як бачиш, люди мають душу... Є люди на землі, синку!.. Світ не без добрих людей... Я дякую Долі своїй, що дала мені талант допомагати людям... За це від людей маю все те, що мені потрібно в цій чудній подорожі на планеті Земля...

— А який дарунок для вас найцінніший, Діду?

— Все, що дається від Щирого серця... Людина оцінює мою працю і дає те, що вважає за можливе дати в подяку за мою Силу.

— Силу???

— Силу, синку, Силу... Тільки Сила здатна змінювати напрямки руху... Адже є інерція, чи не так, фізику?

— Я ж не фізик, а майбутній лікар!

— А фізику треба знати не гірше за анатомію, друже... Але про це — пізніше будемо говорить.

— А щодо грошей?

— Яка різниця? Все, що належить людині, є частинка її сутності, при умові, що не крадене, а отримане чесною працею. Людина за мою Силу повертає мені частинку свого єства, частинку своєї душі, незалежно від того, в яких речах втілена ця її частинка... Чи то гроші, чи то мед, яким ти зараз смакуєш, чи то карась, якого впіймали в ставку...

У цьому обміні, синку, велика таємниця Оздоровлення та Достатку людського!.. Адже від того, як дід поведеться з предметом вдячності, залежатиме подальша доля людини, що принесла дарунок...

— Але ж як таке може бути, Діду?

— Знову фізика, юний друже... Якщо я не знайду куди прилаштувати дарунок, то людина не відчує тої повної радості життя, якої прагне і за якою прийшла до діда... Але якщо ми з тобою доїмо весь мед, що в тарілці, то тій жінці, що його нам дала від щирого серця, стане тепліше на душі. І не тільки світло Сонця буде гріти її єство в цей погідний день, а ще й світло від душі, з глибин серця, яке випромінюється в силу нашої з тобою вдячності цій людині за смачний мед... Отак-то, хлопче! Оце тобі така фізика і така математика...

— А якщо ми цей мед не з’їмо?

— То мені буде недобре.

— А тій жінці?

— Буде легко, але не так радісно на душі. Вона подякувала за мою їй допомогу, тому вона чиста в очах Світу. Я ж бо таким чином проявив свою неповагу до людської вдячності, за що понесу певну кару.

— Але чому буде недобре вам? Ви ж нічого поганого не робили тій людині?

— Нічого не робить — це частенько ще гірше, чим щось не те зробить. Світ через цю посилочку з медом звернувся до мене… В цій тарілочці не тільки мед, а ще й бажання тієї жінки мати здоров’я в собі і в своїх рідних, і те здоров’я втілено в моєму бальзамі, котрий я вислав їй на оздоровлення. Я даю Бальзам, а мені дається Мед... В Бальзамі — моя сила, а в меді — вдячність людська!..

Тому якщо я закрию вуха і душу на заклик Світу допомогти тій людині — Світ же мене й каратиме... І кара ця буде така ж сувора, як сила моєї можливості допомогти тим людям оздоровитись...

Я зобов’язаний, зобов’язаний допомогти тим людям, синку… Я зобов’язаний їм допомогти, так як зобов’язаний відповідати на твої запитання, хлопче…

— А чому саме зобов’язані, Діду?

— От про це й подумай...

продовження книги * школа Діда Сергія