повернутись на головну сторінку

Чарівність Масажу

— Діду, чим відрізняється контактний масаж від безконтактного?

— Пряма дія та магнетичні паси? Різниця така сама, як між спогляданням яблука на столі та його з’їданням.

— Не приносячи користі?

— Гадаєш, погляд на яблуко не приносить користі?

— Хіба що викликає апетит.

— Те ж саме і безконтактний масаж: він закликає організм до саморегуляції.

— І не лікує?

— Я цього не казав. Якщо в тебе достатньо сили, то він тобі допоможе, але якщо ти зовсім виснажений — то це може зашкодити.

— То це ще й буває небезпечним?

— Так, синку. Тут наша давня знайома — дифузія: якщо, наприклад, пасами підігнати силу в печінку, то послабшають нирки.

— Чому тоді використовують такий метод?

— Тому що він часто допомагає, якщо вміти ним користуватися. І при обов’язковій умові готовності хворого до регенерації.

— А як визначити цю готовність?

— Якщо хвороба тільки в стадії формування, то такий масаж є корисним. Якщо ж хвороба в критичній фазі — подібний масаж дуже небезпечний: потрібна висока Майстерність цілителя… Це справа часу, досвіду...

— Тим же “методом тику”?

— Так-то воно й так, та тільки “тик” свій ти мусиш контролювати. Нерозумно робити сліпі експерименти над людьми.

— Я так ще й не зрозумів, як мені все ж таки ставитися до безконтактного масажу: чи то використовувати та вчитись, чи то й не намагатись ним оволодіти?

— Постався як до Великої Майстерності. Тільки пам’ятай, що в ньому — дуже багато “підводного каміння”, а ще — зваби. Адже сила, що використовується лікарем при безконтактному масажі — це Сила Духу. Вводиться “програма думок” під акомпанування поверхневого згладжування астрального та ефірного тіла, в залежності від степені майстерності цілителя.

— Тоді я роблю висновок: поглядом на яблуко насититись таки можливо.

— При достатній силі думок — це реальна річ, синку. Але молодому — це не по силах. В кращому випадку ви, молоді, здатні на прояв Сили Емоції, Сили Бажання. А ця сила потребує контакту.

— Методом накладання рук? Як це робите Ви?

— Вірно, методом накладання рук. В такому випадку дифузія Сил Серця протікає по містку твоєї руки до хворого місця та гармонізує його, і хвороба “перетворюється” у здоров’я завдяки твоїй Любові та Співчуттю до хворого.

— Ця дифузія відбувається у будь-якому випадку?

— Так, у будь-якому. При кожному твоєму дотику до сторонньої людини, та й не тільки до людини.

— І навіть коли ти вітаєшся?

— Дивлячись, як вітаєшся. Якщо ти мав на увазі потиск руки своєму товаришу або люблячий поцілунок Коханої — тут дифузія як вона є. Але якщо кричиш з другого берега озера, просячи сестру принести тобі щось поїсти, то тоді дифузія буде вже зовсім іншого виду.

— Чи залежить степінь дифузії від яких-небудь умов?

— Степінь дифузії значно змінюється в залежності від того, наскільки ти прискорюєш чи уповільнюєш цей процес за допомогою концентрації думки.

— Якщо ж я просто покладу руку на проблемне місце та буду вести бесіду з хворим, чи буде від цього користь?

— Так і роблять хороші Лікарі, синку. Дифузія буде, тільки менш інтенсивна. В більшості випадків це досить розумна тактика, адже не нашкодить!.. Виникає саморегуляція. Це одна з таємниць лікування. Але то все непросто...

Коли ти посилюєш потік сили за допомогою думки, завжди є ризик помилитись і “перебрати”, що, хоча й не завжди зашкодить, але спроможне викликати неприємні відчуття у твого пацієнта.

— Я читав про різні методики тренування рук для використання їх у практиці оздоровлення. Як ви ставитесь до цих методик?

— Один юнак прийшов в чарівне місце, де багато років у мовчанні просидів Мудрець. Юнак заговорив до Мудреця, але той мовчав. Тоді юнак сів біля Мудреця, взяв дві цеглини і почав їх терти одна об одну... Минали дні, і врешті Мудрецю стало шалено цікаво, чого юнак намагається домогтися своїми діями. Не витерпів Мудрець, і вперше за декілька років заговорив:

“Що ти робиш, юначе?”

“Полірую цеглу, хочу зробити з неї дзеркало”, — відповів юнак.

“Але хіба можливо зробити дзеркало, поліруючи цеглу?” — запитав Мудрець.

“А хіба можна стати Буддою, практикуючи медитацію?” — відповів юнак.

Діло, синку, не в тренуванні рук, а в Силі духу людини, і також у вмінні твого серця Співчувати!.. Руки лише паромники, Провідники. А справжні ліки — це тепло Серця… Не завадить тренувати руки, так як і небезкорисно довге мовчання Мудреця. Та все ж юнак виявився мудрішим: головне — це цілеспрямована дія! Вона веде нас до набуття внутрішньої Сили, або Волі.

Та й чим тобі не вправа — різьба по дереву, якою ти захопився, чи прання, прибирання у подвір’ї Матері, рубання дров, приготування їжі? У всьому цьому присутній дифузний контакт; торкаючись до різних предметів, ти тренуєш свої руки для оздоровлюючої дифузії, і що головне — завжди цілеспрямовано!.. А сидіти і відчувати “поколювання” в долонях — це також корисно, але тільки десь в “засланні”, або в чеканні на автобус чи потяг, коли нічого тобі не залишається, як зайнятись самим собою та не змарнувати час.

— Як граф Монте-Крісто?

— Ти помічав силу погляду людини, яка відсиділа у в’язниці  свій “термін”?

— Здивований вашим запитанням, але я вмію бачити на вулицях як “нюхачів” від Системи, так і “незаконних”, які переслідуються Системою. Це ще з дитинства в мене такий “нюх”.

— Корисна риса: ти здатен відчувати силу їх уваги, певної концентрації думки... Їм потрібно завжди бути пильними, і від цього в них гостра думка. Особливо, якщо їх “термін” перебування в цих станах був довгим: наодинці з собою і в оточенні небезпеки вони напрацювали в собі риси Воїна: настороженість — пильність, уважність, терпіння, а головне — вміння роздумувати, продумувати кроки наперед... Не поспішай назвати мене аморальним адвокатом злочинців… Не поспішай. Я нікого не виправдовую, але це — факт. Вони сильні своєю концентрацією думки... Тому що самотні… Але про це ми ще будемо говорити.

— Слухаю Вас, і наче все просто, а до дії — то все набагато складніше.

— Терпіння, синку. Очікуй і пильнуй Світ навколо себе... Пам’ятаєш, дон Хуан що каже: “Воїн чекає своєї Волі”... Якщо ж повернутись до теми лікування накладанням рук, то тут головне — це вміння визначити, куди покласти руку і скільки її тримати.

— І куди прикласти руку і скільки її тримати?

— Класти — на хворе місце, а тримати доки не “відлипне” сама. Коли йде дифузія, то відчуття таке, ніби два магніта стягнулись і тримають один одного. Але коли дифузія закінчилась, рука стає “звичайною”, і з’являється бажання прибрати її з пацієнта.

— Це завжди так?

— Завжди. І ще скажу: найкорисніше — це повний дотик руки до оголеної частини тіла, або ж через марлю чи серветку. Одяг між рукою та тілом зменшує силу лікування.

— Але бувають сором’язливі пацієнти. Як тоді бути?

— Булгаков у своєму творі описує бал Сатани. Маргарита мусила оголити своє тіло... Платня за таке оголення — виконання її бажання. Тут таємниця, а тобі — їжа для роздумів...

Дід хитро підморгнув та посміхнувся.

— Сором’язливість — це певна сакральність людської сутності!.. Це те, за що Бог виселив Адама і Єву з Раю...

продовження книги  *  школа Діда Сергія