повернутись на головну сторінку

Зустрічають по Свитці... 

До дідового двору під’їхав легковий автомобіль. З нього вийшов чоловік середнього віку та швиденько попрямував до дідової хатини. За цим чоловіком уважно стежив наш студент, котрий не зміг не примітити неохайного вигляду того чоловіка, а також певну пихатість його натури... Та поки хлопчина роздумував про цього дивного гостя, той миттю, але вже з міною незадоволення на лиці вилетів з подвір’я, гримнув дверима авто, та аж закуріло за ним  на сільській дорозі...  

— Діду, чим же це ви так розгнівили того чоловіка, що тільки-но вискочив з вашого подвір’я? Яка його муха вкусила?

— Мабуть, не муха, а великий джміль! Я лишень говорив з ним його ж мовою. На його своєрідний ультиматум я виклав свої умови...

— Як же це все було? Чого він від вас хотів, Діду?

— Хотів “купити” у діда здоров’ячка...

— І ви йому його продасте?

— На те я виклав свою умову торгу, запропонувавши відвідати баньку та гарненько відмитись від смороду, одягти чисте вбрання, і лише потім приїздити до мене за порадою.

— А чи не жорстко ви його турнули такою відповіддю, Діду? Ви ж говорили, що з людьми потрібно бути ввічливим.

— А ще я говорив, що перш за все потрібно бути щирим! Той горе-чоловік нікого окрім себе не бачить, всі для нього — речі… Яким він не може дати ладу… Ти ж власними очима бачив, як неохайно він одягнений, та й від тіла його не віє чистотою. Тому я відповів так, як відповідає йому навколишній світ. На жаль, він його не чує...

— Але ж ви його розлютили, Діду! Погнався від вас, як заєць від вовка. Та де ж ваш обов’язок допомогти тому, хто звернувся за допомогою?

— В його збентеженні — моє співчуття і моя настанова. Він розлютився, я “наступив на його улюблений мозоль”, а тим самим — розкрив його потаємну хворобу. Хіба це не є добро?.. Адже перш ніж лікувати ранку, на неї потрібно глянути ясним оком, потім очистити її від бруду… От я й взявся за виявлення в його сутності самообмеженості та пихатості. Моїми словами його вкусив зовнішній світ, а це, бажає він того чи ні, змусить його замислитись... Отакий я джміль, синку! Буває, боляче кусаю...

— А якщо в нього обмаль грошей, щоб мати гарне вбрання?

— Такий-собі біднячок на крутому “Мерседесику”...

— Не подумав я, дійсно, поспішив.

— Та й людей насмішив... Але не так це й смішно. Я, синку, не сприймаю близько тих, хто не слідкує за своїм тілом. Може, так діду  не зовсім до ладу вести себе з тими, хто прагне допомоги, але ж я не пуп землі... Я лише людина, звичайна людина... Дід, який дуже не любить неохайних людей!

— Кажуть же люди — “зустрічають по свитці, проводжають по вчинках”.

— Дійсно, зустрічають по одягу, та й не випадково. Адже зовнішній вигляд надає настрою.

— А як щодо оздоровлення? Одяг впливає на здоров’я людини?

— На здоров’я впливає все, і одяг також.

— А чи є якісь правила, системність?

— Гадаю, є. І колір, і стиль, і ще дещо... А про це “дещо” скажу так: одяг — наш Щит і наш Меч.

— Щит як захист від впливу негативних факторів зовнішнього середовища?

— Не тільки. Захист від шкідливих проявів зовнішнього світу — це основна, природна функція одягу. Але одяг має ще одну, потаємну функцію. Пояс з візерунками, вишиванка на комірці та рукавах — звідки, вважаєш, прийшли до нас?

— Із сивої давнини. Це творчість наших пращурів, яка ведеться з давніх-давен.

— Про що говорять нам ті візерунки, ти замислювався?

— Краса, привабливість, певна форма давнього тотемного обособлення...

— І краса, і привабливість, та головне — то були Обереги! Мама, вишиваючи дитині одяг, створює орнамент — символ, споріднений з Родовим Космічним Символом, що діє як магічний Захист… А ще мама примішує в ці візерунки частку своєї душевної теплоти, ніжності та любові... Наречена, проводжаючи свого хлопця в далеку дорогу, у візерунку приховує від недоброго ока своє палке Кохання, свою Вірність та частину свого Серця, які стають таємничим просторовим місточком між Коханою та Коханим...

Ось у чому полягає сутність другої сторони медалі Одягу. З одного боку те, що ми бачимо, що захищає від холоду та дощів. З іншого — захист своїх почуттів, душі та думок від недоброго ока...

— А я про це ніколи не замислювався... Хоч це й не дуже “замудро”.

— Не тільки ти, багато хто про це ніколи не замислювався. Хоч ще кріпимо на одяг  шпильку “від злого ока”…

— А чому одяг ще й Меч?

— Тому, що здатний привертати до себе увагу інших. Зброя для завоювання уваги зовнішнього світу...

Бач, на троянді сидить метелик — як тобі його вбрання? Чудне? Гарне? Ось він нас і зачарував! І тебе, і мене, старого діда! В цьому сила його природнього вбрання. А тепер скажи діду правду, хіба ти не викручуєш голову, проводжаючи поглядом красиво одягнену привабливу дівчину, коли прогулюєшся вулицями Київ-града?

— Ой, Діду, я ж молодий! Як же мені не крутити головою, адже в Києві — найвродливіші красуні, чарівніших за яких ніде в світі більш не знайдеш!

— Я тебе в цьому не звинувачую, нічого в цьому недоброго немає. Це природна реакція здорової чоловічої сили на заклик молодої здорової жіночої сутності.

— Але для чого людям використовувати одяг в якості зброї?

— Питання складне, потребує немало часу для пояснення, але коротко можу тобі сказати: для багатьох це спосіб “харчування” Силою. Якщо людина відчуває в собі нестачу сил, внутрішній розлад, а то й відчуття страху — вона намагається вихопити необхідну силу із зовнішнього світу.

— Для ствердження себе як людини?

— І для цього ставить всілякі хитруваті пастки, які організовує через вбрання. Чим більше людей зверне увагу на таку особистість, тим ситнішою стає душа такого своєрідного “мисливця”.

— Ви такої поведінки не засуджуєте, Діду?

— Не тільки не засуджую, але й добре розумію. Чи маємо ми право засуджувати малятко за те, що воно прагне до росту та розвитку? Кожен, хто шукає признання світом своєї сутності — вже вартий поваги до себе. Хто шукає, той обов’язково знаходить. Шляхом такої самодемонстрації особистість знайде не тільки підтримку, але й осуд, який з плином часу неодмінно підведе її до критичного моменту. А цей критичний момент примусить призадуматись, покрутить мізками, відшукуючи в собі відповіді на поставлені життям запитання: “Хто я і чого прагну в цьому житті”...

— Ага! То бувають шкідливими такі полювання за силою?

— Що шкідливе одному, корисне іншому… Адже Бабуся Ягуся радила молодцю: “Де знайдеш, там загубиш, де загубиш, там знайдеш”...

— Як це, не розумію?

— В багатьох головах живе пам’ять про батьківський пояс, який інколи танцював по їхніх “таємних” місцях. За штанцями свербіли батькові “уроки”, а в голові з плином часу з’являлася істина: не все те добре, чого хочеться лишень тобі одному...

— Ви вважаєте, що в усьому недоброму є частка добра?

продовження книги  *  школа Діда Сергія