повернутись на головну сторінку

Апетит - Радник 

— Діду, я останнім часом серйозно зацікавився тібетською медициною, що описана лікарем Бадмаєвим у книзі “Жуд-Ші”. Там багато уваги приділяється правильному харчуванню, та ще й стверджується, що за допомогою вірно підібраної дієти можливо позбутись багатьох недугів. Що ви на це скажете?

— Тибет — Тибетом, ми ж бо — українці, та різниця між людьми не велика. Харчі і є ліки, а ліки повинні бути харчами.

— То таки можна лікувати дієтою?

— Дієтою?.. Дієтою не лікують, як і не дихають написаною на папері формулою кисню, хлопче.

— Я, мабуть, не так поставив запитання. Тому ще раз запитую: чи можна так підібрати продукти харчування, щоб, приміром, позбутися від якогось захворювання?

— Харчі — носії життєдайної сили, то хіба вони не здатні нас зміцнювати? Але необхідно враховувати й те, що якісне харчування посилює не тільки організм, а ще й саму хворобу.

— Як саме?

— Перш ніж наповнити графин свіжим компотом, ти вивільняєш його від прокислого та ретельно миєш теплою водою, чи не так? Адже якщо цього не зробити, то прокисне і свіжий. Отак буває й з хворобою в наших тілах. Якщо з тіла не вивести хворобу або не зменшити її агресивність і при цьому добре напхати шлунок їжею, то це тільки допоможе недугові ще міцніше закріпитись в тілі.

— Спочатку потрібно ранку промити, вивести хворобу і лишень тоді накладати цілющу мазь?

— Ти сам собі відповів, синку.

— А як впевнитись, що хвороба знесилена? Компот ми бачимо, а от як бути з хворобою?

— Якщо тіло твоє хоче їсти, ти про це знаєш?

— Звісно, я відчуваю, що готовий з’їсти цілого засмаженого кабана!

— Отак буває й з тим, кого починає полишати хвороба. З’являється добрий апетит.

— А якщо він є і при наявності хвороби?

— Такого, синку, не буває.

— От і не згоден!

— Ти не плутай бажання з’їсти кабана, як ти висловився, з бажанням прийняти ліки! Якщо хворому хочеться їсти, то обов’язково чогось певного, чогось особливого! Організм людини сам вказує на необхідні йому ліки, та ще й направляє туди, де їх можна відшукати.

— Чи не стверджуєте ви, Діду, що сам хворий вказує нам на те, що йому потрібне?

— Не тільки вказує, а ще й вимагає!

— Пам’ятаю з дитинства, що коли хворів застудою, то дуже кортіло скуштувати свіжих кисленьких яблук, але мама мені забороняла їх їсти, вказуючи на те, що при підвищеній температурі тіла їсти холодне небажано. А я прагнув яблук, холодних, живих, принесених з льоху!..

— Твоє тіло розумніше за здоровий глузд, воно знає, що при високій температурі саме холодне яблуко здатне допомогти, та ще й на диво якісно! Це одна з простеньких таємниць народної медицини, студенте.

— Який же механізм такого чуття тіла, Діду?

— А ти не питай, спершу сам подумай над відповіддю.

— Та як же дисципліна, розпорядок дня? Але ж якщо тіло нам буде говорити, що йому потрібно, то хіба можна дотримуватись певної системи харчування? Де ж тут правда?

— Вірно, синку, до харчування не слід підходити системно, інакше тіло не зможе вистежити свої природні ліки та вказати нам на них, і таким чином втратить дар самозцілення, саморегенерації.

— Не можу з вами не погодитись. Я теж, стежачи за собою, помітив, що їсти краще тоді, коли цього хочеться, і те, що хочеться. В іншому випадку ми виробимо в собі умовний рефлекс. Коли прийде час обіду, почнеться виділення травного соку, але якщо ми не заповнимо шлунок їжею, то ризикуємо нагородити себе виразкою...

— Це з одного боку, але є ще й інша сторона цього явища: умовний рефлекс виведе з дії прадавній механізм чуття того, що необхідне тілу для його чіткого функціонування. Тіло не буде мати змоги вказати нам, що і де треба взяти для забезпечення його якісної роботи.

— Тварини на це здатні, хіба не так? Я бачив, як коти пасуться...

— Собака, коли захворіє, біжить в ліс, знаходить там цілюще зілля, і тим себе рятує. То все йде від Матінки-Природи... Наші “молодші братики” куди розумніші за нас, “гомо-сапиків”...

— Це мені до вподоби, Діду. Я навіть уявляю собі механізм такого явища з точки зору фізіолога.

— І як же це ти собі уявляєш, юний фізіологу?

— Якщо рівновага в організмі порушена, обмаль певних необхідних для здорового функціонування речовин, то про це перш за все стає відомо гормонам, і мозок приймає їхній сигнал про небезпеку. В головному мозку той сигнал розкодовується, і стає відомим той елемент, якого в організмі обмаль. Потім сигнал надходить у “базу даних”, в нашу пам’ять, де відшукуються можливі комбінації з цим елементом.  От і маємо бажання знайти та з’їсти певний продукт! Ну як, Діду, не дурний хлопець до вас прийшов за наукою?

— Досить логічно, можна претендувати на Нобелівську премію.

— Не жартуйте, Діду, я ж з вами щиро ділюся своїми думками!

— А я тобі щиро й відповідаю. Адже головне — розуміння, що у жодному випадку не треба заважати нашому тілу працювати та регулювати свої внутрішні процеси. Будь-який свідомий порядок зіб’є з пантелику той механізм, який ти змалював. Нам при певній дисципліні харчування буде кортіти не того, що дійсно треба для доброго здоров’я, а того, до чого ми призвичаїлись, і не тоді, коли цього потребує тіло, а тоді, коли накритий стіл та пролунав дзвін, зовучи нас за щедрі столи...

— Це ви теж використовуєте в оздоровленні людей?

— А як же? Можу навіть запитати у пацієнта, чого б він забажав з’їсти, якби перед ним розкрила свої щедрі пропозиції Скатертина-самобранка. І він мені дає відповідь, яка в більшості випадків направляє мене на вірну дорогу, адже так я довідуюсь про ті ліки, які найбільш необхідні моєму пацієнту.

— А якщо шлунок бажає того, що здатне нашкодити здоров’ю?

— Якщо набити пузо харчами, без всякого обмеження пожираючи все, що бачать на столі очі, то можна собі серйозно нашкодити! “Обжерству — бій”, жартує один мій добрий приятель...

— То як же знати ту міру, яка не зашкодить?

— Отрута — це не речовина, а її кількість! Добре це затям собі, хлопче! Отрута — це надмірна кількість! Все в світі містить в собі і користь, і шкоду. Що в міру — те на користь, що надмірно — те до лиха... А відчуття міри нам дане Матінкою Природою: це апетит! Старі люди кажуть, що слід підійматись з-за столу, коли ще хочеться чогось з’їсти. Але коли важко дихати від наповненого харчами пуза, та коли вже й на ноги звестись не в змозі — то не на користь!

— Знайоме відчуття...

— У кожного з нас таке буває, особливо коли на столі багацько всього смачненького... Ми любимо гарно поїсти, особливо на ніч...

— Про ніч заговорили, а вона вже у вікно заглядає... Дякую, Діду, за цікаву бесіду. Але в мене є ще одне до вас запитаннячко.

— На коня?

— Беріг для завершення бесіди, коли буду вам дякувати. Про те й питання: чи діє вдячність, якщо вона не вийшла з вуст, а мовлена була в серці?

— Бува, синку, така внутрішня подяка значно дієвіша та щиріша, аніж мовлена словом... Адже не завжди те, що несе наш язик, є щирим та чеснотним... Люди кажуть: що мовлено, те від Бога, що в думках — від Диявола. Що злетіло з вуст — того вже не впіймаєш, те сталось! А сталось —  бо є Істиною Світу... Думки ж — особисті, належать індивідуальній свідомості людини, її особистому баченню світу. Тому і вважається, що думка не від Бога...

— Але чому від Диявола?

— Багато хто все особисте приліплює до діянь Диявола...

— А ви що на те скажете?

— Ох ти й хитрун! Діда на безбожності ловиш? На те скажу, синку, що я не поділяю розмежування світу на день та на ніч і шаную Батька й Матінку однаково щиро й чесно в серці своєму. То є Світ...

А щодо вдячності, то мовлена словом — зменшує наші борги, а та, яка живе в душі та не мовиться словами — не тільки зменшує борги, а ще й змінює нашу сутність, викорчовує з нас самовпевненість та пихатість...

— То виходить, що доцільніше дякувати в серці, не виражаючи почуття “матеріально”?

— Не зовсім, адже мовлена словом подяка виховує в нас поважне ставлення до інших!..

продовження книги  *  школа Діда Сергія