повернутись на головну сторінку

Воля Сонця

 — Ой, Діду, лякаєте ви мене! Чим більше часу я з вами проводжу, тим загадковішим стає світ, тим більше дивовижних моментів бачу навкруг себе...

І найбільше дивує і насторожує те, що всі ті “фокуси” життя напряму пов’язані з темами наших з вами бесід. Що ж це за напасть така?

— Та що ж це тебе так налякало, синку?

— Всього й не пригадаєш. От, наприклад, за вашою рекомендацією я після кожного тренування перу спортивне вбрання, чого раніш ніколи не робив. Та якось один-однісінький разочок полінився це зробити. І що ж? На шиї чиряк вискочив! Але ж раніше такого не бувало! Чи це випадковість?

— Ні, синку, це закономірність. Так Світ тебе навчає, наставляє на шлях. Ти ж постукав у двері до Сил, от вони й прийшли, щоб тебе випробувати на здатність увійти у Світ Сил та Світ Знань...

— А чому мені страшно?

— Та чи буде користь, коли не буде певного настороження-остраху в тому, хто ще не має міцності та особистої сили?.. Тепер ти сам можеш відповісти на свої запитання… Коли добре подумаєш над тим, що я тобі сказав.

— Але ж чому страх? Чому я боюсь? Я починаю думати, що ви використовуєте магічну силу, щоб мене залякати.

— Ой, спасайте діда, зараз умру від сміху! Та ти що таке кажеш, синку? Навіщо ж мені тебе лякати? Я не схожий на героїв прочитаних тобою книг. Чого мені тебе лякати? Я лишень відповідаю на твої запитання. Ти діда питаєш, а дід тобі відповідає, і не більше! Лякаю тебе не я, а ти сам себе злякався. Я про те нічого не знаю та й не хочу знати. Це все робить з тобою твій Істинний Вчитель.

— Хто-хто?

— Дід Піхто та Баба Ніхто... Не почув, так і чути не треба.

— Чи, може, то було самонавіювання? Чи то була дія психічної настороженості? Може, я почав бачити більше, ніж раніше? Розширилась уява?

— Вірно. Це — кусочок Істини.

— Кусочок? А де ж ціле?

— Ти торкнувся губами до “забороненого плоду”, до Світу Сил, ти зробив виклик Силам Природи, а Вони його прийняли...

— Це небезпечно, Діду?

— Ще й як небезпечно! Найбезглуздіше, що може прийти на думку, це рішення погратись з Силами. Мабуть, ти знаєш той анекдот, в якому мавпочка стукає молотком по бомбі, пояснюючи свою сміливість тим, що в неї є ще одна така “штучка”.

— То чому ж ви мене з самого початку не попередили про таку небезпеку? Адже це ви втягнули мене в цю “кашу”. Тепер не тільки вдень я маю всілякі пригоди, а й ночами щось в снах приходить потаємне, незрозуміле, плинке...

— Ех, “їжачок в тумані”... Я тобі що, нянька? Ти сам прийшов до діда, та ще й камінь з поля приніс, чи не так? Я тебе до себе звав? Ох, не люблю я плаксіїв!

— Я що, плаксій?

— То чого ти тут розрюмсався? Сказав “а”, кажи вже й “бе”, козлику...

— Ну, Діду, це ви вже занадто, я сердитий на вас!

— От і добре. А тепер подивись на Сонце, і нехай твоя злість вгамується під його променями.

На чистому безхмарному небі яскраво вигравало Сонце. День видався спекотним, навіюючи лінь на тіло та сонливість на душу. Закортіло сховатись під гілля дідового саду та продовжити “кіно” там.

— Це сонце занадто палке, краще сховатись в садочку, та там уже й вирішити нашу суперечку.

— Яку суперечку? Немає ніякої суперечки. “Орел бачить Сонце”.

— Де? Який орел?

— З тебе та з мене. Дивись на Сонце не кліпаючи очима. Якщо спочатку це важко для тебе, то спробуй почергово, то правим, то лівим оком.

— І що це дасть? Втамує мій страх та моє нерозуміння ситуації?

—    “Орел бачить Сонце”.

— Орли дивляться на сонце?

— Не закриваючи повіки. Це зміцнює зір та наповнює Силою. Це — Воля...

Дід дивився на сонце, яке, здавалось, не палило його очей. Хлопець спробував і собі, і це трішки вдалось: сонечко дійсно не засліплювало. То лівим, то правим оком наш студент насолоджувався палаючим диском.

— Діду, здається, це мені до вподоби. Навіть настрою прибуло. Легко та приємно на серці, наче вже й забув, що ви мене “козликом” обізвали.

— Перестань базікати! Краще насолоджуйся спілкуванням з Сонцем. Зри Орлом і таким чином захищайся від самого себе.

— Як це, “зри”? Що за слово таке?

— Зір, тому “зри”... Так рече Сила.

— Тепер “рече”?

— Тепер рече, а ти рятуйся в Сонці від самого себе, дурнику!

— На цей раз “дурнику” я не почув, але чому саме від себе треба рятуватись?

— Аналіз — це напад на самого себе, що ти й робив останні тижні, хлопчику. А твій страх — ти сам, бо то твоя пам’ять. Пам’ять про вчорашнє, про пройдешнє. Коли ж ти “узриш” Сонце, ти підсилиш себе, і страх відійде. Страх ох як боїться Світла! Тому Сонце — могутній Захисник!

— Сонце вбиває страх?

— Не вбиває... Згодом ти пізнаєш, що ніхто і ніщо не здатне нас вбити в природі світу. Лише спонукає страх відступити, але надвечір він знову приходить. Я тобі згодом покажу й Страх, але, знову ж таки, не спіши поперед батька в пекло — спробуй потоваришувати з Сонцем.

— І як же з ним затоваришувати?

— А як ти знайомишся з дівчатами?

— Посміхаюсь і знайомлюся.

— Посміхнись та й познайомся.

— Сонцю?

— Сонцю!

— Як?

— Як і чарівній красуні на вулицях міста. Посміхнись серцем та зачекай. Та коли тобі в душі стане тепло і легко, тоді мов до нього: “Могутній Захиснику! Зігрій мене та навчи Життю! Дай сили Жити!”. Хоча ти й сам знаєш, що треба мовити. Це мусять бути тільки твої слова...

— І Сонечко мене почує?

— Якщо не злукавиш перед ним, то обов’язково почує.

— А вночі воно допомагає?

— Якщо ввійде в тебе, то допомагатиме завжди... Сонце товаришує з Орлом...

— Про якого орла ви весь час згадуєте, Діду?

— Про того, що в нас... Про Волю...

продовження книги  *  школа Діда Сергія