повернутись на головну сторінку

Мудрість Пастуха

Тиха ніч. Землю освічує повний Місяць. Дід та юнак сидять біля вогнища на березі невеличкого лісового ставка.

— Діду, я багато разів перечитую книги про дона Хуана, і вони багато в чому перегукуються з тим, чого навчаєте мене ви. З вашою допомогою я став їх глибше розуміти.

— Істина, синку, одна. На якій би мові не приходили Знання, вони завжди постійні та незмінні і в часі, і в просторі... Якщо, звісно, то є Істиною...

— А ви не будете мені дорікати, коли я буду вчитись ще й по книгах Кастанеди?

— Звідкіля йтиме наука — немає значення, і що ти читатимеш — теж не так важливо. Вчитись по книгах — це те ж саме, що подоїти намальовану корову... Знання — це не тільки інформація, а ще й дія, вміння, майстерність! А звідки ти візьмеш початкову інформацію — твоя особиста справа. Я теж уважно глянув у ці книги, і можу сказати, що ніде більш я не зустрів такої близькості до Істини, як в написаному Карлосом.

— Ви, Діду, також читали ці книги?

— Звісно, читав. Адже найкращий учитель — той, хто сам є учнем… Навчає людину, синку, майже все, що нас оточує, треба тільки навчитись бачити та чути навколишній світ!.. Та я ще й подумую, що книги про дона Хуана стануть в один ряд з Великими Книгами світових ідеологій… Чому? Тому що за творами Кастанеди прихована могутня Сила Закону...

— Яка це така сила закону?

— Здебільшого книги пишуться особистостями, виражаючи їхнє власне, особисте бачення світу. Книги Карлоса є істинними підручниками колективного абсолютного знання.

— Як ви це бачите, Діду?

— Бачу, що писано між рядками.

— Інтуїтивно?

— Між рядками живе Сила... Той, хто бачить Силу в пустотах — пізнає значно більше, ніж той, хто лише вимовляє буквочки! За словами криється Зміст, Сутність… Ось що є істинне бачення!

— І як навчитись такому баченню?

— Діями…

— Є якийсь особливий спосіб читання?

— Спосіб один: читати. А дія — це наповнене враженнями життя та вміння звільняти себе від напруги в моменти сприйняття навколишнього світу. Коли вчора ти “зрів” Сонце, я радив тобі не напружуватись. Для чого це? Щоб ти “прочитав”, що мовить тобі Сонечко. Так треба читати й книги, щоб вони несли тобі більше, аніж можна сприйняти лише інформативно.

— Поки що я цього не розумію.

— Та й не зрозумієш, доки не відчуєш. Не покуштувавши пирога, не кажи про його смак… Та ось тобі й нова загадка, непрочитана тобою книга — повний Місяць. От тепер час з ним познайомитись. Він же ще тебе не бачить…

— Чому не бачить, Сонце ж світить усім?

— Та ти ж сам мені вчора плакався, що ночами сновидіння погані на тебе нападають! А кажеш, що товаришуєш з Пастухом.

— Яким же чином Місяць пов’язаний зі сновидіннями?

— Вчора я тобі обіцяв показати Страх. От і дивись — він перед тобою, вірніше, над тобою! Місяць — це Страхіття для тих, хто з ним не товаришує, кого він недолюблює.

— Та за що ж мене недолюблювати тому Місяцю?

— За дії або за бездіяльність… За те, що не виконуєш своєї життєвої задачки...

— Але ж я нічого лихого не роблю!

— Ех, синку, хтозна, що таке — лихе, а що — добре... Як для старого діда, що сидить перед тобою, це найзаковиристіше питаннячко... Все — добре, і в той же час усе — лихе... Наші хитромудрі мізки здатні як виправдати будь-яку нашу дію, так і звинуватити за той же вчинок...

— Та все ж, чому Місяць когось має недолюблювати?

— Хто не слухає його настанов, того він і недолюблює...

— А як почути його настанови?

— Так само, як і Сонце...

— Дивитись Орлом?

— Ні, Орел “зрить” Сонце. Сова ж “споглядає” за Пастухом…

— Сова?

— Так, Сова.

— А чому споглядає?

— “Зрити” — означає полювати на Силу. Споглядати — пізнавати Закони через глибоке сприйняття... Ти спостерігав, як малеча наслідує дії дорослих? Чи курчатка повторюють дії мами-квочки? Отак ми можемо пізнавати закони Світу, споглядаючи періоди коловороту Місяця-Пастуха.

— Ви маєте на увазі місячні цикли?

— Кожна доба Пастуха має свою особливість, свій “характер”. Ці “характери” і досліджує Характерник... В міру пізнання цих особливостей людина проганяє свій Страх.

— Але ж відчуття страху — це відчуття внутрішнє, прояв нашої підсвідомості?

— Вірно, страх криється в нас самих. Він нагадує нам про пройдешнє та викриває наші вчорашні невиправлені помилки, наш “бруд”. Як тільки Сонечко-Захисник ховається за обрій, його змінює Пастушок, який царством своїх “характерів” викриває наші потаємні недоліки та спонукає до росту. Погляд Пастуха з зоряного неба починає відгризати наші “хвостики”, а це не вельми приємно... Тому й бояться Місяця: лякає його погляд, як око Вія, від якого нічого не сховається... Світ засуджує нас через око Пастуха... Страшнувато тобі — ти засуджений! Трохи, сильно, але засуджений...

— І це назавжди?

— Ні. Від осуду не сховаєшся, адже це те, що розумні люди нарекли Совістю. Але день божий допоможе тобі виправити помилки під захистом Сонця, і лише після повного “спокутування” своїх негараздів Страх покине тебе.

— Як я можу знати, що страх відійшов?

— Коли не будеш боятись Пастушка, коли стане він для тебе Чарівним Учителем. Коли не буде тяжких сновидінь, які стискають серце...

— І це реально можливо? Хіба можна позбутися страху назавжди?

— Це нелегко. Навіть дуже важко! Позбутися страху може лише той, хто має щирий Намір... Хто Прагне...

— А як проявляється таке прагнення, Діду?

— Питанням, хлопче. Ти запитуєш, тому що прагнеш пізнати відповідь. А прагнення виникає тоді, коли людина в “падінні”, коли вона спокутувала свої провини та прагне до росту, до розвитку свого Характеру. Коли перебуває у пошуках своєї Домівки, куточку, де буде мати Щасливу Долю... Це і є Прагнення...

— Добре, це я зрозумів. А от сили Пастух додає?

— Сила від Пастуха — особлива... Це не та сила, яку дає Захисник. Силу Захисника відчуваєш у дотику його промінців. Пастух же обдаровує Розумінням, але це не те відчуття, яке буває від Світла. Сила Пастуха — сила з Часів Давнини...

Вдень над землицею злітає Пра-Сокіл, Дух-Воля народу слов’янського...

Уночі споглядає за нашими снами та нагороджує добрими видіннями Пра-Сова, Дух-Розум наш слов’янський...

Дві Міцності, які вберігають наш Рід, наш Люд. Родовід...

— А яка з цих сил краща?

— Сила — це сила... Вона не буває ні кращою, ні гіршою. Вони змінюють одна одну, як день та ніч, і дуже добре для людини, коли вони в ній товаришують: Сила Сокола та Сила Сови, Воля та Мудрість.

— Та як їх подружити, Діду?

— В самому собі, сину. Вчора ти заприятелював з Сонцем. А зараз іди та знайомся з Місяцем…

Поєднай їх в собі. Зв’яжи вузликом Спорідненості!..

продовження книги  *  школа Діда Сергія