повернутись на головну сторінку
повернутись на головну сторінку
Хто має вуха
Той нехай послуха
Про філософію баталій світових,
Коли свої стріляють у «своїх»…
Переклад «Бхагавати» я роблю у ту саму годину
Коли боронить свою волю і свободу Україна.
Нам вбито в голову було колись, що ми – брати,
Тож не чекали ми, що будуть смерть нести
Їх «братські» кораблі, їх літаки і танки,
Ракетами й вогнем накривши нашу землю зранку…
Та що мої слова –
Ця «парадокса» - не нова,
В історії таке багато раз траплялось…
І ми спочатку думаєм: «Ой, лихо сталось!»
А потім, перемігши сили Зла,
Ми усвідомлюєм, що в світ Нова Доба прийшла
І зазвучить з усіх усюд віднині –
Хвала і Слава Вільній Україні!
8.05.22
Глава 1: На полі битви Курукшетра
Ранкову тишу розриває звук,
Як ніби дикий лев готується до бою,
І те наповнило звитяжною снагою
Готового до бою серце Дурьодхани.
То в мушлю бойову звитяжно затрубив
Дід Бхішма, воїн доблесний династії Куру.
*
По зову Бхішми зразу дали знати
Про себе інші мушлі поля бою,
А також барабани та литаври;
Створився дикий гуркіт звідусіль…
Війна… Те стало зрозумілим всім…
*
Та з боку іншого, супроти діда Бхішми,
Могутні енергійні білі коні
Несуть Арджуну й Крішну,
В моцній колісниці:
Нападників зустрів і їх могутній клич.
*
Арджуна, Панду син, під стягом Ханумана,
Дістав свій лук і враз до бою став,
Стрілу націливши у тих, хто нападав…
Але… побачивши супроти себе
В порядках бойових родину Дхритараштри,
Оторопів побаченим, попав в оману…
І мовив Крішні, бо на серці стало страшно:
*
«Мій бездоганний Вчителю, тебе прошу
Щоб зупинив цю мить, і зупинив коней…
Щоб я побачив всіх отих людей,
Хто крові прагне в цім бою…
Несучи смерть у вотчину мою…
*
Дай глянути на тих, хто не відчув вини,
І без вагання став на шлях війни,
Хто крові зажадав в бажанні прислужитись
Потомку Дхритараштри…
Тому царю, що потонув у Злі…
Царю, що не бажає в мирі жити…»
*
Дві армії зустрілися…
Між ними – колісниця…
Хто бою більше прагне?
І для кого кров – водиця?
*
Його діди й батьки, дядьки, брати, сини та внуки…
Учителі, наставники – всі натягнули луки…
В бажанні лити кров… Оце так Долі поворот…
Ні в голову, ні в тин, ні в рот…
*
Та серце у Арджуни стисло…
І руки затряслись…
І в роті стало кисло…
*
«Що з нами трапилось?
Здавалося, жили в любові…
Чому мої вчорашні друзі забажали крові?
Здригаються всі нутрощі мої,
Волосся дибки стало і палає шкіра…
Куди поділася любов і віра
У тих, з ким вчора ще ділили щедрий стіл?
А на тепер життю загроза звідусіль…
Гандіва, лук мій, вислизнув із рук…
Передбачаю я лишень руйнацію та смерть…
Що мені скажеш, Крішна, вірний друг…
Що матиму я з бою цього,
Коли загине в битві вся моя рідня?
Чим тішитиме нас подібна перемога?
Навіщо нам ті землі, щастя, та й саме життя?
Колі всі ті, кого раніше ми любили,
Поринуть в темне забуття?
*
Мадхусудама, подивись, хто став супроти нас?
Мої учителі, батьки та їх сини, діди,
Дядьки по матері, онуки їхні та зяті, їх діти…
І всі вони в боях готові кров свою пролити…
А як мені буде з тим горем далі жити?
*
Ні, не готовий воювати та вбивати,
Коли супротив мене – вся моя сім’я!
І за три світа не погоджусь воювати я…
А не лишень за те, щоб клаптик землі мати…
*
Тяжким гріхом на наші душі ляже
Несіння смерті родичам своїм…
Але ж вони є злодії – ти скажеш…
Чи варто нам бажати смерті їм?
І що нестиме нам подібна перемога?
Я думаю, ця битва – не від бога…
Якщо вони у душах дику жадібність зростили,
Не бачачи гріха в несінні смерті рідним,
Погоджуватись з ними я не маю сили,
І не вбачаю вбивство родичів заняттям гідним…
*
Чи мусимо впадати ми в такі гріхи?
Адже коли династію руйнують, родовід,
Та до сердець Онуків не достукається Дід,
Руйнуються також династії і сім’ї…
Як наслідок того – зникає Віра в людях…
А мудрий знає, що з такого буде…
Як наслідок того – розбещення жінок,
Бо потяг безконтрольний, дикі страсті
Несуть брудне потомство і нещастя…
*
Народяться каліки в сімях Роду –
Прикмета пекла і моралі дно…
Жахливо рушити традиції Народу
Та звичаї Сімї…
Нитки Спорідненості впутавши в лайно…
*
Злі справи тих, хто є руйнівником
В віках гартованих сімї традицій,
Тих виродків, від бога що повідвертали лиця,
Як може на собі Земля тримати?
Чому так сталось? – Ось що хочу знати!
*
Це просто жах!..
Готові ми піти на страшний гріх…
Нас спонука бажання насолоди
Дарами царювання над своїм народом…
Ми з задоволенням воліємо вбивати…
Чужі хати дощенту руйнувати…
Убити всіх, і навіть… рідну Матір,
Лишень би з трону володарювати…
Та мені боляче в їх очі подивитись!
Волію краще кісткою великою вдавитись…
Влучати в родичів бажання я не маю…
Якщо є інший варіант – скажи мені,
Бо я його не знаю…»
*
Жбурнувши лук і стріли,
Та куди подалі,
Весь в горі, в смутку і печалі,
Арджуна в колісниці сів…